ратчикам тепер не можу довіряти. Даю тобі чесне комуністичне слово. Ти розумієш — не можу!
Схвильований Іван Іванович кинувся до кабінету й подзвонив до Методія Кириловича.
— Чули?… — спитав він у рурку. — Нуда! Нуда!. Ну, як ви?… Я? Я ж, знаєте, мені що? Будь ласка, хоч сьогодні! Тільки я думаю, знаєте… ну, словом заходьте — поговоримо. Треба улаштувати сімейну нараду.
Тут мій герой закашлявся й положив рурку на її руркове місце.
Цілу ніч Івана Івановича і Марфу Галактіонівну кусали чи то блошиці чи то блохи, і вони ніяк не могли заснути. А коли прийшов новий ранок, мій герой поспішив до установи. Він навіть забув поцілувати Мая й Фіялку батьківським поцілунком. Але в установі його чекала ще більша неприємність. Там він, поперше, остаточно пересвідчився, що йому обов'язково прийдеться чиститись (виходить його любима газета й на цей раз не збрехала), подруге — він узнав, що роботу його комосередку з сьогоднішнього дня починає обслідувати спеціяльна комісія з райкому. Про це сповістив Методій Кирилович.
— Для чого комісія ? Для чого обслідування? — спитав зблідлий за ніч Іван Іванович, безсило сідаючи в крісло. — Ну, скажіть мені, для чого?
— А хіба вам не ясно? Мабуть, хочуть когось вичистити. І мабуть, не тільки з комосередку, —
