Іван Іванович подивився на дружину розгубленими очима й передав їй документ. Марфа Галактіонівна вихопила із рук Івана Івановича вищезгаданий таємний документ і теж зблідла.
— Як ти гадаєш, — спитав Іван Іванович. — Що це значить?
— Не розумію! — розвела руками Марфа Галактіонівна.
— Чи не підсунув хтось нарочито… з метою скомпрометувати мене? Як ти гадаєш?
Марфа Галактіонівна уважно подивилась на стелю: вона думала. Вона довго думала і нарешті сказала:
— Все можливо… — сказала вона. — Я знаю: у тебе багато ворогів.
— Що ти кажеш, Галакточко! — скрикнув Іван Іванович. — У мене багато ворогів? Чого ж ти мені раніш про це не говорила?
— Я не хотіла тебе турбувати! — зідхнула Марфа Галактіонівна. — Навіщо про це говорити, коли в тебе й так погане серце!
— Хто ж ці вороги? — знову скрикнув Іван Іванович.
— Я не знаю! — зідхнула Марфа Галактіонівна. — Як я їх можу знати, коли вони таємні.
Іван Іванович в розпуці схопився руками за своє волосся й похилився на стіл.
|
|
