значить, що він хоче вульгарно прищепити дарвінізм до соціології, — боже борони! Інакше він не йшов би зараз на зібрання комосередку, так би мовити, per pedes Apostolorum, а наняв би візника й поїхав візником, — це значить, що Іван Іванович (із слів Семена Яковича) завжди був, єсть і буде зразковим будівничим радянської держави.
По дорозі до моїх героїв підійшов Методій Кирилович, і скоро вони входили в залю засідань комосередку.
Заля засідань комосередку, а також і про те, як проходили збори. Це — досить таки симпатично-декорована кімната. Кожний її закуток нагадує глядачам, що він не просто закуток, а головним чином „червоний куточок“. Тут висять на стіні мало не всі вожді революції.
Крім вождів, тут багато різних революційних плякатів з різними текстами — профсоюзного, комсомольського та іншого походження. Тексти страшенно цікаві, художньо-витримані (художня простота!) і такі переконуючі, що погляд ніколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозуміло. На правій стіні в ореолі „монументального реалізму“ висить місцева стінгазета. Це надзвичайно цікава газета. Тут вам і ориґінальні відділи, як от: „маленькі дефекти великої машини“,