— Знаєш, — сказав мій герой, ступаючи калошами і своєю незмінною парасолькою по асфальту вулиці Томаса Мора — Мені зараз прийшла геніяльна ідея.
— Тобі, Жане, вічно лізуть у голову геніяльні ідеї, — сказала Марфа Галактіонівна, ступаючи по асфальту тієї ж вулиці.
Іван Іванович трохи покривився незадоволено, але „геніяльна ідея“, очевидно, не давала йому спокою, і тому він почав:
— Що соціялізм, — почав він, — можна збудувати в одній країні — це факт. Це надзвичайно талановито доказано і Леніном і Марксом. Але, коли наші дискусійщики не вірять в це, то, по-моєму, можна і одмовитись од вищезгаданої теоретичної формули.
— Що ти мелеш! — оглядаючись, скрикнула Марфа Галактіонівна. — Ти ще гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти будування соціялізму в одній країні.
— А я от все таки настоюю на свойому! — рішуче сказав Іван Іванович. — Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсім не проти ориґінальних думок. Я тільки хочу сказати, що з цієї формули по суті можна зробити трохи іншу, яка мусить задовольняти і нас і не може не задовольнити і їх.
Марфа Галактіонівна зупинилась і здивовано подивилась на свого чоловіка.
