не мають навіть кватири, і бігають зовсім, як собачатка. Треба, дітки, не забувати і їх.
— Oui, oui, maman! — кричить мажорним голосом майже свідомий Май.
Але Марфа Галактіонівна вже пропонує мадмуазель Люсі повести дітей на півтори години в дитячий садок: мовляв, не можна одривати їх (себто Мая й Фіялку) від колективного життя. Тільки в колективі дитина загартовується. Гувернантка бере за руку Фіялку й Мая, і вони йдуть до коридору.
Тоді Марфа Галактіонівна допиває свою шклянку кофе, допомагає Явдосі поставити посуд в буфет і, нарешті, сідає проти вікна. Вона дивиться туди, де кінчається город і починаються тихі поля та осіннє м'яко-бірюзове небо, де прекрасні горизонти тривожать душу тією легенькою тривогою, що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізму, а зовсім навпаки: ласкає радісним спокоєм справжнього мажорного реалізму.
Іноді в ці хвилини випадково заходить Методій Кирилович чи то Семен Якович (головний начальник тресту), і тоді чути із спальні розмови на таку тему: „полова проблема і сучасний побут“. Але буває й так, що ніхто не заходить, і тоді на цьому місці застає Марфу Галактіонівну з „Жаною Ней“ Іван Іванович (він приходить іноді о 5-ій годині) Після обіду мій герой іде
