Марфа Галактіонівна дриґнула ногою й раптом прокинулась.
— Ну, так що ж ми будемо сьогодня обідати? — питає Іван Іванович і усміхається мажорно-витриманою усмішкою.
Товаришка Галакта широко позіхає, поволі підводиться на таз і підбирає волосся.
— А що ти думаєш запропонувати? — питає вона.
Іван Іванович знову таємно усміхається тією ж таки мажорно-витриманою усмішкою.
— А як ти гадаєш? Ну?.. от тобі й ребус!
— Я думаю, що ти знов придумаєш якесь міщанське меню, — каже незадоволено Марфа Галактіонівна.
— От і не вгадала! — радісно скрикнув Іван Іванович. — Нічого подібного. Я вже по своїй натурі не можу придумати міщанське меню.
Марфа Галактіонівна незадоволено дригає ногою.
— Так кажи вже! Буде тобі паясничати!
— Геніяльна ідея! — сказав Іван Іванович. — Ти сьогодні зроби, будь ласка, малоросійський борщ, на друге… нічого не треба, а на третє — зроби желе!
— Що за фантазія! — каже товаришка Галакта. — Як це можна без другого блюда?..
Тоді Іван Іванович просить дружину не хвилюватися і говорить, що вчора він бачив у церобкопі свіжі капчушки (тільки но привезли)
