Але Іван Іванович знову подивився на дружину поверх окулярів і, зиркнувши на кухенні двері, де порається Явдоха, запитує ледве чутним голосом:
— Ну, Галакточко… А… що там взагалі говорять про мене?
— Себто де говорять?
— Ну… взагалі. Так би мовити, і в партійних колах, і… взагалі де прийдеться.
Товаришка Галакта дивиться на товариша Жана матернім поглядом і каже:
— Що ж про тебе можуть говорити?.. Говорять, що ти дуже гарний робітник і зразковий партієць.
Іван Іванович потирає руки, йде до радіорупору і ніжно гладить його своєю долонею: він цілком задоволений з цієї інформації. Головне, щоб не вийшло тих чи інших непорозумінь. Хіба він не готовий піти на смерть за свою партію і за будування соціялізму, скажім? Таким чином, товаришка Галакта зовсім не даремно прислухається до різних розмов, що в них так чи інакше може фігурувати його незаплямоване ім'я.
— Галакточко, — каже Іван Іванович, виймаючи з бокової кишені картку. — Здається, завтра вносити на „друга дітей“?
— Чого ти так поспішаєш! — каже Марфа Галактіонівна. — Це вже буде зверхакуратність. Люди іноді не вносять по п'ять місяців, а ти не даєш і місяцю пройти.
