Але гостроголовий уже мовчав і тільки з колишньою злістю зрідка поглядав на мене. Треба думати, що не тільки мені, а й моєму співбесідникові зараз кипіло на душі. І треба припускати було, що герць між нами хоч і не відбувся, але безперечно в скорому часі відбудеться.
Ми вже були на узліссі тієї ділянки лісу, що на ній мусіла розпочатись облава. Наші підводи зустрів єґер-вовчатник, що тут же подбав розвіяти наші сумніви й турботи: гучків вийде з околишніх сел чимало і так що, мовляв, облава мусить відбутися на славу. Прапорці з того боку, де не буде мисливців і де можуть прорватися вовки, вже вішають, і можна гадати, що за якісь півтори годині облава зашумить.
Наші організатори пішли намічати номери. Вирішено було, щоб номер від номеру був приблизно на 60 кроків. За якийсь час ми вже тягли жеребки.
Своєї загрози, себто прохати товаришів віддати найкраще місце гостроголовому, я не реалізував, але, витягши номера, я побачив, що мені судилося стати на вовка якраз поруч з гостроголовим. Це мене, з одного боку, зло звеселило (я ж тепер мав цілковиту можливість простежити за своїм „приятелем“ до кінця), але з другого — трохи, буду говорити правду, й стривожило (хіба не бувають нещасні випадки на полюванні? (Чим ти доведеш, що такий то такого то саме нарочито
