решта моїх товаришів, що сиділи на нашій підводі, не втручалися в суперечку: вони добре знали гостроголового і його крутий норов, і вони не мали охоти сперечатися з ним). Пророк зневажливо і зі злістю подивився на мене й мовчки сплюнув. Сплюнув і я і, сплюнувши, раптом відчув величезну потребу остаточно знищити цю неприємну людину.
— Так, так, — сказав я. — Ми, коли хочете, будемо прохати товаришів, щоб вам дали найкраще місце, саме таке, що по ньому вовк ніяк не може не пройти.
— А я от не хочу, щоб ви прохали за мене, — нахабно перебив мене гостроголовий, — я стану тільки там, де мені припаде стати.
— Там, де припаде стати? — уже вчепився я. — Цього ніколи не буде! Я обов'язково мушу прохати товаришів. Я таки зроблю так, щоб вас поставили на найкраще місце. Треба ж, нарешті, розшифрувати вашу „лавочку“.
Ні я, ні мій співбесідник, ніхто з нас не вірив, що „ми“ будемо когось прохати, що, нарешті, хтось зверне увагу на „наше“ прохання і пожертвує найкраще місце, але в той же час і я, і мій співбесідник, і всі ми також і вірили, що „ми“ будемо когось прохати, що хтось зверне увагу на „наше“ прохання та пожертвує найкраще місце. І ця неясність по суті неясної інтриги так захопила, принаймні мене, що я готовий був сперечатися аж до початку облави.
