— Почекайте, — уже обурено кинув я. — Яка ж тут може бути „лавочка“, коли все залежить від щастя, від того, який номерок вам пощастить витягти?
Але мій співбесідник не вгомонявся: ніяк не арґументуючи своїх безпідставних підозрінь, він то таємниче кивав кудись головою, то знову щось настирливо буркотів про ту ж таки „лавочку“. Нарешті, я не втерпів і сказав:
— Знаєте що? Я і справді думаю, що тут „лавочка“, тільки „лавочка“, так би мовити, навпаки.
Гостроголовий, двоє других моїх товаришів й візниця зиркнули на мене.
— Так, так! — сказав я. — „Лавочка“ навпаки. Я певний, що ви навіть і в тому випадкові не будете стріляти, коли вовк і вискочить на вас.
Ці мої останні слова озадачили всю підводу: мовляв, як розуміти мене? Тоді я поспішив з'ясувати. І, з'ясувавши, я заявив, що, гостроголовий або зразковий боягуз, що, побачивши вовка, замість стріляти в нього лізе на дерево, або дуже поганий стрілець, що навіть у вовка не зуміє влучити, саме тому на його номері вовк, побувавши, все таки ніколи й не буде.
— Так, так, — сказав я. — Ви завжди будете жалітись, що на вас вовк не вискочив.
Я скінчив і переможно подивився на уже кілька років мені нелюбого мисливця. (До речі —
