путях до далекої, невідомої, і безперечно прекрасної людини.
… — Я скінчив і друге оповідання, — коротко кинув д-ій Степчук. — Чи не маєте охоти вислухати й трете?
— Будь ласка! — сказали ми і подали йому традиційну люльку оповідача. — Будь ласка, шановний добродію!
— Коли так, — промовив д-ій Степчук, — то набирайтесь терпцю ще на кілька хвилин. Своє третє оповідання я назвав би „вовк“.
Я ніколи не відмовляюсь поїхати на облаву, коли знаю, що її добре організовано. Я кажу — не відмовляюсь, бо я страшенно люблю постріляти, а на звіра та ще й на облавах стріляти приходиться дуже мало. Правда, це не значить, що в наших краях повиводились зайці, лисиці тощо — в перші роки після громадянської війни навіть вовків не бракувало нам, це значить, що звіра, в нас не так багато, скажімо, як качок чи то бекасів, і це значить, що на облавах мисливців буває більше, ніж дичини.
В останніх числах жовтня мене сповістили, що в Чугаївському лісі призначено на неділю облаву. За тих років в цьому місяці можна було
