Сторінка:Твори. Том 3 (Хвильовий, 1930).djvu/308

Ця сторінка вичитана

Вищеподані спостереження про названу дичину можна зробити, звичайно, в тому випадкові, коли не взяти до уваги, що справа ходить не стільки о бекасину любов, скільки о бекасине нещастя. Як і всяка інша дичина, бекас любить саме „порожні“ болота. Але, на жаль, таких боліт в наших краях так мало залишилося, що, шукаючи бекасиного полювання і найшовши його на якомусь напівсухому озері, засіяному чередою меланхолійних корів, принаймні молодий мисливець думає, що саме в людних місцях бекас і тримається.

Так багато років тому думав і я. І, думаючи так, я не тільки не шукав „порожніх“ боліт, а навпаки: я ліз полювати саме туди, де мало не біля кождого „баранця“, як сторож, стояла корова. Саме тому й того пам'ятного дня я вийшов зі своєю безкурковкою не кудись там на безлюддя, а до Сухого Лиману.

Це було приблизно о 1-ій годині дня. Сонце, скажу я вам, палило голову немилосердно. Всюди, хоч куди гляне око, тремтіли димки тендітного леготу. Золотий степ виблискував буйними хлібами. Там, де селяни зрізали жита косами й косарками та складали їх в копи, — там стояли одинокі вози і маячили самотні коні. Гарячі соняшники то тут, то там вишикувались в окремі ділянки й задумливо посхиляли свої жовті голови. Над степом, в прозорному повітрі, ширяли хижаки.