сумні, допотопні візники. Тут вам, нарешті, мало не біля кожного будинку розведено запашні клюмби, що так пахнуть улітку приїсним запахом резеди. Багато років тому ця вулиця звалась Губернаторською, і по ній метушились чиновники імператорського режиму. Тепер, як запевняє Методій Кирилович (про Методія Кириловича читайте далі), на цій вулиці ви не зустріните жодного чиновника того ж таки імператорського режиму. Словом, на вулиці Томаса Мора панує зразковий порядок і, як говорить мій герой, порядок в, так би мовити, „новій революційній інтерпретації“. Отже, нема нічого дивного, що Іван Іванович мешкає саме в цьому зразковому закуткові, а не десь на старорежимно подібній околиці.
Будинок, де жив Іван Іванович, теж не без видатних заслуг: його збудовано тільки два роки тому, і тому його пролетарське походження не підлягає жодному сумніву. Правда, виникнення цього хмародряпу зв'язано з якоюсь випадковою панамою, але поперше — яке це має відношення до цього оповідання? і подруге — хто ж має сумнів, що наш, цими днями розкасірований робітничо-селянською інспекцією комхоз, ніколи нічого не мав спільного хоч би з тією ж міською думою, де, як відомо теж засідали не завжди не грабіжники й не завжди не спекулянти. Словом, і згаданий будинок цілком відповідає проґресивним прагненням мойого симпатичного героя.
