— Я, як і всякий мисливець, безперечний поет, — нарешті, порушив тишу добродій Степчук, мешканець того ж таки будинку, що в ньому живу й я. — Але, як і всякий поет, я трошки фантазер і трошки мюнхгаузен. Отже, розпочинаючи серію своїх мисливських оповідань, я і тепер прошу вас слухати мене уважно і не перешкоджути мені вигуками — „брехня“.
Ми — кілька дівчат і хлопців — звичайно, поспішили запевнити добродія Степчука, що він і на цей раз буде задоволений з своїх слухачів, і, запевнивши, зробили з своїх тіл таке тісне коло, що коли б наш оповідач схотів раптом проти нашої волі покинути нас, то йому б це ніяк не вдалося.
— Перше своє оповідання, — сказав добродій Степчук, — я назвав би „шилихвіст“. Чому саме „шилихвіст“, а не якось інакше — ви зараз почуєте.
