на випадок перемоги „революційного народу“ зробити „Гуліверову подорож“ настольною книгою і положити її з правого боку від Рабле („Ґарґантюа“ і „Пантаґрюеля“ він уже давно дістав за невеличку ціну у букініста). Але, поперше, це було страшенно давно, а подруге — Іван Іванович просто забув про Свифтове існування. Правда, сьогодні відростає його симпатичний синок, що колись (все можливо!) зупинить свій „вольтер'янський“ погляд на чіткому силуеті злого англійського сатирика, та, на жаль, оповідання це не про сина, а про батька, і тому дозвольте попрохати пробачення за деяку непослідовність і вітієватість в думках і перейти, нарешті, до необхідних зарисовок.
Декілька слів про мажорне сонце, а також і про те, що мусить цікавити читача. Вулицю, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім'ям Томаса Мора („вулиця Томаса Мора“). Це не зовсім поганий закуток в нагірній частині нашого, як говорить Іван Іванович, заздалегідь і з обуренням відкидаючи ганебне міщанство, — нашого „від голови до п'ят революційного города“. Тут вам асфальт і на тротуарах, тут вам асфальт і там, де пролітають бадьорі автомобілі (таксі!) і де вже не плентаються зовсім
