нарешті, ніколи не покохає Темочку, бо вона пахне фабричним димом. Шарко і сьогодні говорив з тією ж непримушеністю, як і вчора; але сьогодні в нім більше було заклопотаности.
— Ви пробачте мені, — звернувся він до Криленка. — Я гадаю, що присутність нової особи у вашому купе і без вашого дозволу не вплине на ваші ж нерви. Тим паче, ми вже під'їжджаємо до стольного граду.
Криленкові нічого іншого не залишилось, як прийняти факт. Після цієї церемонії журналіст, як і треба було чекати, познайомив Криленка з жінкою. Вона подала мініятюрну руку й сказала, що її звуть Тема Брук. Це було вже третє знайомство в дорозі, і Криленко мав певний трафарет реаґувати на нього.
— Дуже радий!
— От бачиш, Темочко, — скрикнув журналіст. — Тебе навіть з радістю зустрічають. А ти боялась залишитись без місця.
Тендітна жінка підвела свої вишневі очі й хутко заговорила:
— Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене… Ну, навіщо це?.. Не треба!
— Не треба? Ну й не треба! — і журналіст фамільярно обняв її. — Ах ти моя жидівочко…
Шарко довго не вгомонявся. Він розпитував жінку, як їй „працюється“ на фабриці, чи не думає вона покинути цю посаду і перейти в інше
