Розворушив Криленка галас. Осіннє небо вже зайнялося світанком, і світанок поволі йшов у купе, блідий, анемічний, непевний. І при цьому світлі, що ніяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку картину: там, де розкинувся з вечора журналіст, лежав з заплющеними очима Сердюк, сам журналіст стояв серед купе і, щось викрикуючи, держав у обіймах низеньку й чорненьку жінку.
— Те-емочко! — розібрав, нарешті, Криленко один із чергових викриків Шарка. — Ну, і щоб ти робила, коли б я не вийшов з ваґону? І досі б чекала потягу?
Жінка безпорадно борсалась у міцних обіймах і щось тихо говорила, раз-у-раз поглядаючи на Криленка.
— Ну, сідай но, моя голубонько! — сказав Шарко, цілуючи волосся жінчиної голови, і посадив її на ліжко.
Журналіст так ласкаво й так без кінця фамільярно поводився з новою особою, що Криленко з певністю рішив: це — Шаркова дружина, по меншій мірі наречена, і, очевидно, він зустрівся з нею після довгої розлуки. І тому Криленко був дуже здивований, коли почув потім від журналіста, що він з цією жінкою не бачився „цілих“ два дні і що з нею він познайомився місяць тому, і що він,
