— Очевидно, вже з вами познайомився? — звернувся жвавий пасажир до Криленка. — Це з ним буває. Так би мовити, „пар оказьон“. Але говорив він безперечно не на ту тему, яка його цікавить… Так я кажу, Сердюче, чи ні? Ну?
Інженер не відповідав. По всьому видно було, що його карючить тон і непримушеність сопутника.
— Так тоді дозвольте й мені познайомитись з вами, — сказав несподівано жвавий пасажир і подав свою руку Криленкові.
Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки і не тільки не знервувало Криленка, навпаки: цілком задоволило його.
— Журналіст Шарко, — рекомендував себе пасажир. — Співробітник усіх газет стольного граду, автор кількох книжок на різноманітніші теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков, коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Леніна.
— Дуже приємно, — усміхнувся іронічними куточками уст Криленко. — Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.
— О, безперечно! — скрикнув Шарко. — Вашу увагу (він сам догадався, що його співбесідник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнім кроці. Старої
