Але Криленко вже не звертав уваги на інженера. Він найшов вигіднішим для себе подрімати. Він мав добрі нерви, і тому, коли попадав у становище, подібне даному, завжди вмів найти в нім своє місце. І тепер він скоро втямив, що химерний інженер хоч і явно психічно-ненормальний, але, без сумніву, має тихий темперамент, і йому нічого не заподіє. Отже краще заплющити очі і поміркувати про своє майбутнє. За два дні він мусить увійти в зовсім нову обстанову, що в ній не був більш як чотири роки. Ще декілька станцій — і нова станція його життя. Він поліз у бокову кишеню і, діставши там папіровник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрібними, але чіткими літерами — рукою самого Криленка. Це була його біографія, що її він заготував ще в берлінському будинкові над Шпре. Він завбачливо написав її, припускаючи, що в „Цека“ загублено його анкету і що в час призначення його на нову посаду відсутність біографічних даних може ускладнити справу.
— Народився я, — мовчки, через рядки читав він свій життєпис, — в 1891 році, в Києві… Батько мій інженер-путієць, старий есдек (умер)… Мати — відома українська самостійниця (умерла)… Братів, сестер не мав… З двадцяти років член с.-д… В есдебе з 16-го року. Освіту маю університетську,
