зав він, — дозвольте одрекомендуватися: інженер Сердюк.
— Дуже приємно, — машинально, не називаючи свого прізвища, стиснув руку Криленко, і тут же відчув, що приємного було надто мало. Інженер, не по-звичайному представившись, знову змовк, і на його обличчі заграла хороблива усмішка. І ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий, але химерний діялог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь перші дні 17-го року. В уяві йому промчалось кільки несподіванок, і він здригнув. Але зате Криленко згадав і рівні берлінські вулиці, і тихий кабінет над Шпре, і нормальне й точне, мов годинниковий механізм, німецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кінематографічною швидкістю і залишило за собою в його душі трохи гіркий і неприємний слід. І що його з Берліну зовсім одкликано, він тільки зараз гостро відчув.
— Так от я й дивлюсь на вас, — сказав після невеличкої павзи Сердюк, — не турист ви… А я, знаєте, — і він весело зареготав — знаєте, поїхав колись до Шварцвальду. Це було комічне турне. Хоч як повернусь — все моветон. Німкіня, знаєте, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, інженер „рюсь“ і робить наголос на „рюсь“, мовляв, пробачте йому. Це було так комічно…
Інженер уважно подивився на свого співбесідника. Обличчя йому мінялося щохвилини, і на
