міру худий, не в міру високий, так що, входячи в купе, мусів низько вклонити голову, щоб не зачепитись, нервово підкинув плече і попрохав пробачення за турботу. Сідаючи напроти Криленка, він поправив ремінь свого саквояжу й сказав:
— Я вам не заважаю, шановний добродію?
— Очевидно, ні, — промовив Криленко і здивовано подивився на пасажира: його увагу зупинила зайва запобігливість.
Не в міру високий пасажир мовчки, не підводячись, скинув пальто й подивився своїми світлосиніми очима у вікно. В такому положенні він просидів декілька станцій, і, тільки коли в купе спалахнув ріжок електрики, — пасажир здригнув, кинув швидкий погляд на Криленка і, підсівши ближче до столика, забубонів по ньому схудлими музичними пальцями.
За цей час його сопутник встиг декілька разів вибігти з купе і вихопити з подорожніх станційних буфетів кілька фунтів шинки, цукерок, яблук та іншої їжі. Раз-у-раз він наливав чаю в свою металеву чашку і набивав рота принесеним. Коли потяг одходив від станції, швидкий пасажир розгортав якийсь журнал, виймав відтіля записну книжку і щось там занотовував. Іноді, коли ваґони пролітали повз оселі, він підбігав до вікна, безцеремонно затуляв його своїм станом і пильно вдивлявся десь. За дві хвилини
