як виявилося, звичайним чиновником і навіть більше: мабуть, гіршим за її чоловіка.
„І це я йому допіру хотіла віддатися?“ — зло усміхнувшись, подумала Леся.
І побачила вона раптом життя в його звичайних, непідроблених фарбах і побачила, що люди цього життя всюди, завжди до смішного однакові. Леся схилилась на бильце і подивилась в даль. Даль була напівтемна. Тілька десь дуже далеко, мало не біля Кичкасу, блимав річний маяк. Леся замислилась.
За п'ять хвилин прибіг ревізор і, положивши свою руку на плече жінки, сказав:
— Пробач мене, Лесічко. Я… зустрів свойого бурбона і примушений був… Ну, словом, я вже вільний. Ходім.
Леся обережно зняла зі свого плеча ревізорову руку, мовчки подивилась в обличчя свого кавалєра і, знову схилившись на бильце, тихо заплакала.
