таку тему, але тепер вона, чи то під впливом скандальних, не гідних справжньої людини Валентинових вчинків, чи то під впливом випитого нею вина, — тепер вона слухала ревізора з великим задоволенням.
— Ви ще раз пробачте, — сказав Топченко й притиснувся ліктем до Лесіної руки. — Я, знаєте, не міг би так жити.
Леся здрігнула: подивившись на Топченка і побачивши в його очах ласку і щире співчуття до неї, вона відчула в ревізорові саму ту людину, що про неї вона мріяла минулої ночі. Топченко помітив це. Він ще щильніш притиснувся був до жінки, але в цей момент дорогу їм пересік Берґман.
— А я найближчою доріжкою, — сказав Берґман. — От і обігнав вас. Ви не туди йдете. Кращі виноградники на цей бік.
І Леся і ревізор незадоволені були появою виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Берґманові і, подякувавши йому за турботу, пішли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.
— Я вам не договорив, — сказав Берґман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обіду і що із за неї й прибіг сюди. — Товариш Сірко не вірить ні мені, ні моїм колеґам, а по суті я турбуюся не за себе, не за своїх колеґ, а за державу.
