— Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?
— А відкіля це ви взяли? — спитав репортер.
Знову ж таки сміючись очима і позираючи на флегматичного Берґмана, Топченко сказав:
— Відтіля, що ви якось без охоти відпускаєте зі мною свою дружину.
Репортер зареготав хоч і не природним, але за те голосним реготом:
— Ха-ха! Ну, й дивак ви! Будь ласка, йдіть самі. Я тепер ні в якому разі не піду з вами.
Бродський сподівався, очевидно, що ревізор виявить шляхетність і поспішить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинів жаль, не трапилось.
— І прекрасно! — сказав спокійно Топченко і, взявши під руку Лесю, вийшов з нею за ворота.
Берестечко дрімало і ніжилось в проміннях гарячого південного сонця, коли ревізор заступав по пісках поселку. На вулиці — жодної людини, тільки в крайньому дворі якісь невгомовні швайцарці грали в крокет. Виноградарі відпочивали.
— Який все таки культурний поселок, — сказав ревізор, зупиняючись в тіні спаленого сонцем дерева. — Не можна його рівняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий відпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок… Як ви на це дивитесь?
