місцевої дзвіниці, але… хіба нас в цьому можна обвинувачувати? Хіба ви так не дивилися б, коли б жили на провінції?
— Я й не збираюся вас обвинувачувати, — сказав ревізор і додав цілком резонно: — Але я бачу, що ви вже погодились зі мною?
— Як так погодився? — мило посміхаючись, мало не скрикнув Бродський. — Який ви, їй-богу, пробачте на слові, демагог.
Суперечка знову обіцяла розгорітися, але на цей раз її припинила Леся. Бачачи, що Валентин загубив здібність логічно мислити і що далі він здібний тільки остаточно себе скомпрометувати в очах ревізора, Леся повернулась обличчям до правого берега і, не дивлячись ні на кого, сказала:
— Ви мене, товариші, ображаєте. Ви забули про мене. Які ж ви кавалери, коли досі ніхто з вас не запропонував мені навіть шклянки квасу? Я страшенно хочу пити.
Топченко ґалянтно розшаркався і, беручи Лесю під руку, промовив:
— Прошу до буфету… Може, ви вже й їстоньки хочете?
— Істоньки я не хочу, — сказала Леся. — А квас я хочу пити на чистому повітрі.
Жінка сподівалася, що ревізор залишить її на кілька хвилин, і вона дістане можливість перекинутись двома-трьома словами з чоловіком (вона хотіла сказати Валентинові, щоб він не показував
