лого сонця. Зелені береги посувалися від пароплаву назад і пропадали десь в синіх димках обрію. Їхати треба було до четвертої зупинки, так що пароплав мусів кілька разів підходити до берега.
Валентин купив квитки першої кляси. Коли його спитали, чому першої, а не другої (їхати ж недалеко і користуватися з кают не прийдеться), він неохайно махнув рукою і сказав, що це „все одно“. Мовляв, навіщо зважати на дрібниці? Леся подивилась на чоловіка й подумала: „які ж тут дрібниці, Валю, коли б ці дрібниці дали мені можливість прожити з дітворою ще один день?
Сірко, як тільки зійшов на пароплав, одразу ж одійшов у бік і мовчки дивився на поверхню ріки. Він, очевидно, не хотів заважати ревізорові в його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далі, то більше ревнуючи дружину до Топченка, не відходив від ревізора ні на хвилину і, як і раніш, метушився зі своїми дотепами.
— Подивіться, які пікантні дівчатка! — сказав він, коли пароплав став наближатися до берега і коли на пристань висипав натовп місцевих дівчат. — Ви як? — підморгнув він оком ревізорові. — Охотник до бабочок?
Топченко прекрасно розумів репортера, він розумів, що Валентин уже ревнує його і намагається відтягти його увагу від Лесі, але ревізор з неменшою очевидністю відчував свою перевагу
