— Товаришка Леся, мабуть, і не думає мовчати! — кинув ревізор і знову іронічно подивився на Бродського. — Це ж ви їй не даєте говорити.
— Я? Що ви! Будь ласка!.. Лесічко, чого ж ти мовчиш?
Валентин, відчуваючи себе не зовсім добре, почервонів. Він уже і справді встиг приревнувати Лесю до ревізора і думав, що ревізор зрозумів його.
— Так! — нарешті промовила Леся. — Мені дуже обридла провінція. Ви вгадали.
— Чому ж ви до Харкова не повернетесь? — спитав Топченко.
Леся здивовано подивилась на ревізора: мовляв, відкіля він знає, що, вона вже жила в Харкові?
— Ви, мабуть, дивуєтесь мойому запитанню? — сказав ревізор і тут же з'ясував, у чому річ.
Про Лесіне життя уже розповів йому в б'єргальці Валентин, і від нього ж він знає, що вона вже жила в Харкові. Більше того — за чашкою пива Бродський встиг уже познайомити його з найінтимнішими закутками свого життя.
Леся прекрасно знала чоловіка і знала, який він має язик, особливо на підпитку, вона знала, що ревнивий Валентин все таки любив трохи „позадаватись“ серед товаришів своєю дружиною і навіть поінформувати їх про свої „спальні справи“, але вона не чекала, що він і з ревізором, з
