Сторінка:Твори. Том 3 (Хвильовий, 1930).djvu/219

Цю сторінку схвалено

Вже не видно було ні неба, ні очерету, не чув нічого. Ніби величезна гамула нависала над ним, і темніло в очах.

От простягло руку…

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

… Ой! — розрізав повітря задушений крик, і раптом стихло.

Промайнуло в голові „любов…“

… А пальці здавлювали горло все міцніш і міцніш. Спершу налилось лице кров'ю, а потім стало пусто, тільки десь у кутку билась думка. Потім і її не стало.

… Шарудів очерет.