себе в цю ніч моторошно. Майже всюди чекали, що от-от хтось загуркотить у вікна або підніметься стрілянина з гвинтівок. За цей рік так засіпали бійками, що вже й на світ дивитись не хотілось.
Але на селі було тихо. Тільки в Потапа дим коромислом.
— Неси ще! Кажу тобі? — куражився Кажан. — Та гляди — найкращого. Ми звикли гарний самогон пити.
— З удавольствієм, — п'яно лепетав Онисько й звертався до Микити Гордійовича:
— Дозвольте вас, хороший чоловіче, улобизати.
Микита Гордійович ухилявся:
— Іди од мене, причина! Не можу тебе і квит!
— За що ж така немилість приключилась?
— За те, що і нашим, і вашим. О!
— От тобі й два… чи то пак раз! Це ви нащот сьогоднішнього?
— Звісно, не вчорашнього!
Підсів і Кажан. Хрипить:
— А що там таке? Ну бо, Микито, кажи! У нас не довго — під ніготь — і в дамках. Одно слово — жир козир, а по пиці — лясь!
І вдарив кулаком об стіл. Задріб'яжчали пляшки.
— Правильно, Нечипоре?
Дячок сидів біля богів і їв яблука. Він випив усього три наперстки й почував себе тверезим.
