— То, дядю, — кричить хлопчик, — Мар'янчина дівка біжить. Мабуть, до Палажки Христиної.
— Ах ти байстря незаконне!.. — сказав патріярх. — Чуєте, хлопці?
Знову зійшлися. Не дивляться один на одного — соромно. І кожному хочеться над Ваньком помститись, та не знають, як зробити це.
Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:
— І коли це ти вилупив такого?
— Це ти про Ванька?
— Авжеж!
Мовчить Петренячий — ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується. Шкода: нову жилетку уболотив.
— Та ви б його хоч за вухо посмикали, — порадив хтось патріярхові.
— Звісно, що слід, — нерішуче додав другий.
Голова одкашлявся і сказав „несміло“:
— Ванько, ану бо йди сюди!
— Чого, дядю?
— Іди, я тебе за вухо…
Крутить голівкою хлопчик: мовляв, що це ви надумали?
— Як ти кажеш? — спитав патріярх.
— Нє!
— Як це „нє“?
— Не хочу!
Шипить Микита Гордійович:
