її завжди мусите носити при собі… А ну бо, хлопці, заголіть їй — звернувся він до білявого, — подивимось!
Тільки тут Катруся зрозуміла, що вона в лабетах невідомих ворогів. Вона кинулась до дверей, але вже було пізно: на плечах її лежали дві важких руки. Вона хотіла закричати, але й кричати було пізно: обличчя їй затулено було величезною долонею. Вона відчула тільки, як щось слизьке черкнуло по її коліну і як кінці її блакитного плаття залетіли їй на голову.
— Ні!.. Покищо нема! — зареготав чорнявий, і важкі руки покинули її.
Катруся знову стояла серед страшних химерних людей.
— Чого вам треба від мене? — спитала вона і раптом заплакала.
— Я маю бажання бути твоїм нареченим! — сказав чорнявий і, схопивши її в міцні обійми, посадив на свої коліна. Вона ще раз хотіла закричати, але й тепер їй не дали цього зробити. Тоді вона якось враз відчула в собі велику порожнечу й мовчки дивилася сухими очима на підлогу. Все це трапилось так несподівано й так дико, ніби це був важкий кошмар. Їй навіть прийшло в голову, що це їй сниться і що цього ніколи не було і не буде в її тихому житті.
Але коли гості почали пити горілку й коли идо ніз них повалив її на підлогу, вона раптом
