— Так що життя чоловічеське возродилось! Від камуніческого більшовика! — філософськи відзначив товариш Матвій, — Ну, що ж: пущай живе паходной малютка на здоров'я! А тебе, Варю, всі ми, можна сказати, од лиця всієї нашої робочо-крестьянської маси поздоровляємо з новорождьоним сином і так що просимо не турбуватись.
Але не встиг товариш Матвій договорити останніх слів, як на Мерлі в цей момент енерґійно зататакали ворожі кулемети. Ворог, мабуть, вирішив перейти в наступ. Відсутність снарядів у партизанській батареї підбадьорила його. Червоне, як кров, сонце вже лягло на обрій і обіцяло гарячий день гарячого, завзятого бою. Партизани посунули з клуні. Першим вискочив заклопотаний Іван Панасович. Зацвірінькав горобець і стих. Знову енерґійно зататакали ворожі кулемети й десь, уже тривожно, заіржав партизанський кінь. Над Красним Кутом розірвалась шрапнель.
— Ич, як кроє, падлець! — сказав товариш Матвій, прокидаючись від своєї врочистої промови. — Ну, нічого, не турбуйся, Варю — ми його зараз трохи припинимо. Відпочивай зі своїм малюткою спокойно… А якщо буде невдержка, то для такого случа́ю ми тобі й підводу заброніруємо.
Товариш Матвій насторожився, ще трохи постояв і рішуче рушив за ворота.
