симпатизуючи південному військові, ніяк не могли припустити, що їх помилують за „зраду“ за те, що вони в свій час не пішли з друзями англо-французьких рантьє, тікали й різні авантуристи, які, придбавши „іменем пролетаріяту“ деяке майно, поспішали перенести його у більш безпечне місце. Словом, різні люде тікали на північ за тих душних днів тривожного дев'ятнадцятого року. І, придивляючись до цих людей, Ярина Федоровна тільки зідхала тяжко.
Але Ярині Федоровні, як звичайно й Варі, на тиждень було десять п'ятниць, і тому, зробивши одне вирішення, вони вже почали думати про протилежне. Справа в тому, що колись симпатичні їм крамарі, дрібнобуржуазні інтеліґенти та священики стали раптом потроху діяти і вже, очевидно, готували для Варі не зовсім приємні сюрпризи. Дочекавшись довгожданого часу, ці люди тепер не ховали усмішок задоволення й при нагоді, коли це було безпечно, з надзвичайно злою іронією поглядали на Варю й на Ярину Федоровну. Правда, вони так поглядали й на всіх інших городян, які так чи інакше зв'язали свою долю с долею революції і які з тих чи інших причин примушені були залишатися вдома й чекати на прихід нової влади, але від цього легше не було.
— Так що, мамо, буде біда! — кинула одного разу Варя, входячи до хати. — Зустріла я сьогодні
