гарнізон почав реорганізовуватись у партизанський полк. По всіх поштових і степових трактах та дорогах загадючились обози слобожанських возів. Обози так енерґійно поспішали на північ, що вже не було жодного сумніву: білі таки будуть в Богодухові!
Хоч Варя й проклинала вкупі з Яриною Федоровною свою судьбу, але вона все таки кохала свого Серьогу і все таки думала про те, що їй не можна залишатися в своєму городі, коли її городок покинуть армії робітничо-селянського уряду. Варя, звичайно, ніколи не належала до партії, але хіба це дає їй хоч маленьку ґарантію, що її не зачепить караюча рука контр-розвідки? Правда, Серьога, від'їжджаючи на фронт і не припускаючи, очевидно, що далекий від позицій Богодухів скоро почне евакуватись, не дав їй жодної поради. Але Варя й без чоловіка знала, що їй треба негайно поспішати з від'їздом.
— Мамо! — сказала колись Варя, звертаючись до Ярини Федоровни. — Чи не підете ви до Івана Панасовича порадитись, як мені виїхати з города?
— Виїхати з города?.. Чи не здуріла ти? — скрикнула бублешниця. — Куди ти поїдеш, та ще й з таким животом?
Ярина Федоровна почала доводити Варі, що їй нема ніякого сенсу „теліпатися кудись у прірву”, що, може, нічого й не трапиться і, може (та й напевне!), ніхто її не зачепе за нової влади, що
