На цьому розмову й було скінчено. Ярина Федоровна взяла собі в голову, що Варя не така вже маленька дівчина, як це їй здавалося. Ярина Федоровна подумала, що Варя пішла саме в неї, а не в батька (бублешниці теж з 14 років закортіло до хлопців), а Варя подумала, що їй і справді не варто на фронт іти, коли прапорщик може й сам в Богодухів приїхати. Словом, Варя не сперечалася.
Але коли Варя чотирнадцяти років тільки мріяла про вищеназваних прапорщиків з золотими погонами, то сімнадцяти вона вже ходила з ними по алеях богодухівського скверу — того скверу, що його місцеві баришні називали чомусь „шквирею“. Гуляти, до речі, було страшенно весело: поперше, тоді якраз трапилась революція, і були різні веселі гулянки, подруге, Ярина Федоровна вже прямо порадила Варі, щоб вона не дуже ґавила і, коли підвернеться порядна людина, поспішила „закрутити любов“. От що сказала Ярина Федоровна в 1917-му.
— Нічого не зробиш, Варко, — сказала Ярина Федоровна. — І тілом і лицьом ти вилита мати, та й характером, мабуть, пішла в мене. Отже, я й боюсь за твою жіночу долю. Одним словом, крути. Але крути з розумом і без мечтанія. Як приведеш дитину несвоєвременно, їй-богу, з двору вижену!
Варя уважно вислухала цю пораду і добре запам'ятала її. „Лицьом“ вона і справді подібна
