— Що ти, розуму тронувся? — скрикнула Сонька. — Хто тобі дав право мене в курви приписувати? Прошу: „чим краща“? А тим краща, що не поїду я таскатися по станціях.
Кметь став біля столу. Його гострі очі дивились униз, брови йому піднялись стрілками до чуба, а по смуглявих щотинистих щоках проходили нервові зайчики.
— А як заставлю? Що скажеш? — і він зціпив зуби.
Сонька здвигнула плечима:
— Не задавайся! Все одно діла не буде.
— Чого ж це? Може, в „совіт“ подаси жалобу? — сказав Кметь і усміхнувся.
— На чорта мені твій „совіт“ здався! Не буду спекулянчити — от і все.
Кметь одійшов до дверей і, вийнявши з кишені кисет, почав крутити цигарку. Та знову згадка про те, що Сонька може так чи інакше пошкодити його справі, — знову ця згадка викликала лють, і тоді він кинув задирикувато:
— З кофтами возжається! Нема того, щоб діло робити.
Але Сонька вже мовчала. Вона раптом зрозуміла, що з чоловіком діється щось неладне.
Кметь скрутив цигарку. Він не запалив її і тільки тримав у тремтячих руках. Так пройшло декілька хвилин. Раптом він рішуче пішов до жінки й крикнув:
