— Що з тобою? — здивувалась та. — Чого тобі треба?
— А того треба, що в людей свято пройде святом, а в нас і на перший день черствим хлібом давитись прийдеться.
Жінка нічого не розуміє.
— Відкіля це ти взяв? Я ж одержала святкову пайку.
— Одержала! — кинув іронічно Кметь. — Цим нагодуєш!
Сонька рішуче не може зрозуміти, чого від неї хоче чоловік. Рухи їй нетерплячі, очі заблищали. Вона положила кофту, підійшла до столу і спокійно спитала:
— Ну, а де ж більше узяти?
Кметь мовчав.
— Ну, кажи ж, де? Я піду дістану!
— Люди дістають, значить, можна! — кинув Кметь.
Сонька сплеснула руками:
— То ж люди, а то ми. Люди знаєш, як дістають? День робить, а десять спекулянчить. Може, і мене поженеш туди? Як по-твоєму: і я буду шльондати по вагонах?
Кметь цілком погоджується з жінкою. Та почуває він, що підійшов якраз той момент, коли можна підвестись і, зціпивши зуби, замахнутись на Соньку.
— А чим же ти краща від людей? — задирикувато кинув Кметь.
