— А світло чого не горить?
— А я почім знаю, де в тебе гас стоїть, — буркнув Кметь і знову пішов до ліжка.
Сонька засвітила каганець і сіла латати кофту. Потім вона подивилась на чоловіка й спитала, скидаючи очі:
— Чогож ж ти не лягаєш?
Кметь одвернувся до стіни й мовчав.
— Кажу, чого не лягаєш?
Кметь і очей не підвів. А Соньці байдуже — шиє.
І здається Кметеві, що вона й шиє якось образливо, не так, як люди. І вигляд у неї надто вже світлий, бадьорий і життєрадісний. Почував Кметь, що підступає йому щось до горла, і хочеться йому підійти до Соньки і вдарити її.
Під полом зацокотів цвіркун. В кімнаті стало ще тихше. Лише розмірене жінчине дихання тривожило сірий, півтемний спокій. Зрідка за вікном шумів тротуар.
… Отже, він обов'язково її вдарить. Це буде так несподівано, це так приголомшить Соньку! І справді, за 19 років він навіть не замірявся на неї.
Кметь подивився на жінку і глухо промовив:
— Що ти робиш?
— А твоє яке діло? — спокійно сказала Сонька.
— Таке діло що люди до свят готовляться, а ти з єрундою возжаєшся.
