обличчя (мовляв все добре. та от багато публіцистики), але й тепер, на жаль, нічим не можу допомогти.
— Щож робити, дорогі читачі, коли я хочу, щоб мої твори читали рішуче всі громадяни нашої республіки, навіть такі ділові, як от Іван Іванович та Марфа Галактіонівна, а ділові люди, як відомо, читають тільки мажорні новели з ухилом у публіцистику. Треба, очевидно, йти на компроміс.
… А в тім, Текерей, наприклад, каже, що Свифт (ви пам'ятаєте „Гуліверову подорож“?) справляє на нього вражіння величезного гіганта і що загибіль його, Свифтова, нагадує йому, Текерею, загибіль грандіозного царства.
Так думав колись не тільки Іван Іванович, але думаю сьогодні й я, коли зупиняю свій зрідка вольтер'янський погляд на чіткому силуеті злого англійського сатирика.
… — І потім чому Салтиков-Щедрін міг бути віце-губернатором, а я не можу? Правда?
Отже, до побачення, золотий мій читачу! Сподіваюся ще раз зустрітися з вами. В моїй шухлядці (доводжу до вашого відому) єсть ціла галерея ідеологічно-витриманих, монументально-реалістичних типів нашої ніжно-прекрасної епохи, а ви (доводжу до свого відому), очевидно, маєте охоту познайомитися з ними. Ну, і от!
