ЕПІЛОГ
До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так знервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. І Льоля побігла вперед.
В центрі го̀рода о другій годині зимою в п'ятім році нової ери, під новий рік по новому стилю, „в стилі“ уесесер — шумували вулиці…
… І думалось, що савойари — убогі люди, які уходять із гір на чужину на заробітки, щоб не вмерти в горах, бо життя —
безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля й невідомо куди.
… Далі шум стихав.
І нарешті зовсім стих, коли наблизились до робітничого поселку.
З півдня на го̀род насідав туман.
… Товариш Оґре й горбун ішли поруч.
Альоша іронічно подивився у вогку заквартальну даль і зідхнув. Потім спитав:
— Ізмайле, ти на мене сердишся?
Товариш Оґре сказав:
— Ні.
— А коли ні, то скажу тобі: нудно мені, Ізмайле, і скоро я умру.
Товариш Оґре зиркнув на некрасивого карлика і не бачив: жартує він? І в сірих потоках
