… Новий рік. Щастя. На вулиці було ясно, бо людське щастя і найсправжніше це: бачити глибоке небо, чути весняні подихи, бачити зиму, літо, осінь, вересень… Це найсправжніше щастя, і не треба для цього гадати на воді, з воском і як „Світлана“.
… В пролеткульті був некрасивий карлик Альоша — з Льолею приїхав. Прийшов уже й товариш Оґре.
Але знову дивився горбун Голготою, коли вели легендарного Христа на Голготу. Потім раптом із тоскою і спорзно дивився на красивих дівчат.
… Летіла Маруся з товаришем Мамочкою й підморгувала товаришеві Оґре. За стіл не сідали до пів на дванадцяту й никали з кімнати в кімнату.
Бігав пролеткультівський поет і всім декламував:
Пролеткультівський поет ніяких авторитетів теж не визнавав, — як і Мамочка. Він був, так би мовити, зовні всякої „авторитарности“. Маруся каже: „Раніш досить порядні вірші писав. А тепер лаври імажинізму не дають покою… Пороть треба“.
І ще Маруся каже: „Буває, люди течуть біля серця… Правда?“ — і від неї так пахне
