Льоля сказала:
— Ви хорошая, мадам Фур'є, і я вас люблю за вашу щирість.
Мадам Фур'е збентежилась, заметушилась, а потім не знала, куди положити руки.
— Ви, Льольо, мене так схвилювали — і мені соромно, бо я забула про ласку.
Потім француженка заспокоїлась і грала Льолі якусь маленьку пісню з Бордо, здається, з департаменту Жіронди. Пісня була тепла й запашна, але й туманна, як винний город далекої Франції, як закинутий берег замріяної Гарони.
Льоля думала, що йти на Садову 30 рано: ще не зібралась студія, щоб готовитись — генерально — до постановки пародії на „Лілюлі“. Льоля слухала пісню й згадувала гімназію й товариша Оґре, коли він кінчав університета і коли вони стрілись на концерті Карузе на гальорці. Це перший раз. О гре сказав:
— Я люблю Карузе за теплоту в його голосі.
І Льоля тоді подумала, що він сказав:
— Я люблю тебе, моя кохана.
Потім він провів її до самої кватири, і вона цілу ніч не спала: боялась, щоб товариша Оґре не зачепили хулігани.
… Мадам Фур'є два рази зіграла малесеньку пісню з Бордо і ще грала. Француженка прекрасно володіла віолончелею, бо вона була колись у консерваторії.
