инше, і не тільки за себе, а майже за всіх квартирантів. Сама ж жила „бож'їм духом“ і віолончелею, музикою, що сама творила.
Француженка — породиста жінка, і коли вона стоїть в охотнім ряду біля барахла, вона імпонує своєю постаттю й своїм обличчям. До неї підходять і дивляться на неї. А барахло лежить, і його не купують.
Фур'є каже:
— Колего, товар хороший. Може, купите?
„Колега“ усміхається й нахабно дивиться на її обличчя. Це більше випадкові завітальники ринку: з кокардами на капелюхах. Спекулянти на Фур'є вже не дивляться, і вона вже їм не каже:
— Колего, товар хороший.
Фур'є вся в зажурних піснях віолончелі. Вона всіх любить, всі для неї друзі: і нарком, і провокатор — це логіка її любови.
… А Льоля підвелась і зідхнула.
Тоді в кімнату входить горбун.
Він розказує про одну комуністку, що має золотий перстінь: колись одбирали в парткасу на голодних, а вона „забула“ віддати й тепер хоче комусь продати.
… — Як по-твоєму: треба говорити про це, чи ні?
— Покинь дурниці! Нічого я не знаю.
— А я от знаю… — і горбун засміявся тихо й щиро і дивився Голготою, коли вели легендарного
