Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того…
Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
— Я? Спати? Потомственний пролетарів? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєн каплі крові… Понімаєш?
і т. д. і т. п. ect.
…Здається, товариш Пупишкін підходить до будинку?
— Нуда!
… Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилий пес. Тихо вмирає блакить.
А з заходу насуваються сині тачанки.
… І знову на далеких пустирях тоскує трамвай.
Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусідній кімнаті віолончеля. Це француженка Фур'є.
Мадам Фур'є вранці ходила на ринок в охотний ряд, розкладала біля себе барахло, що залишилось після революції: вази, мереживо, всякі дрібниці, що їх ніхто не купував, а вона думала — куплять. Удень давала уроки, а ввечері грала на віолончелі. Її вважали за „іскопаємоє“, бо гроші за уроки вона віддавала за воду, за електрику,
