міські будівлі, заквітчані червоними стягами. В стягах ходив химерний вітер і перебирав полотнища.
По всій вулиці на всім протязі стояли ватажки світової революції, наче вулиця й справді хотіла, щоб більш було ватажків світової революції.
Але була жура: ватажки розтаборились, загатили всю вулицю з наказу виконкому, і були тільки рисунки…
— Так?
— Так!
Звичайно, справа зовсім не в рисунках. Безперечно, ілюзія прекрасна річ, але —
— на жаль, не завше.
… Чуєте, потенціяльні підсвинки з „прекрасної синьої свині“?
— Так?
— Так!
… і шумів трамвай.
… — Гражданін, ваш білет?
Товариш Оґре подав гроші.
Минали червоні вітрини. Назустріч курив автомобіль і дивився гарячими очима. Такими ж очима дивилась і Маруся — вперед, назад, навкруги. Ізнову верещала:
— Це ж прелість, Огре! Чуєш?
Тоді товариш Оґре розказав про фантазію некрасивого карлика — про гудки, про капебеу. Маруся заливається: це ж чудовий матеріял для поеми. Але…
