Цю сторінку схвалено
Я писала дуже незвязно, але все-таки так, що Чаргар мусив мене зрозуміти. Потім я передала листа посильному.
Коли посильний побіг, я сіла біля Кука й обняла його. Від нього пахло неприємним потом, і я подумала: „асенізаційний обоз“. Потім я йому віддалася.
Але я ще не встигла й підвестися з ліжка, як у двері постукали. Я вже знала, хто там стояв. Тоді я взяла простиню й понесла її за двері.
Чаргар стояв блідий. Я йому мовчки показала на кров (мені на мить блиснула розрубана голова товаришки Уляни) і сказала, усміхаючись:
— Це рештки моєї невинности… Забери, коли хочеш.
Чаргар мовчав. Тоді я круто повернулась і пішла в свою установу.
