ввесь час миготіла й робила на образі „спасителя“ химерні тіні. Було тихо й урочисто.
Але я вже безумствовала. Якась дика злоба свердлила мені мозок, і страшна образа лягла на моє серце. Мені прийшла мисль, що образ „спасителя“ — це не що инше, як мертвий Чаргар. Я відкинулась від ікони й підійшла до вікна. Я буквально ковтала свіже повітря, бо мені здавалось, що от-от задихнуся. Потім я підійшла до „спасителя“ й з неменшою насолодою, як і Чаргарові, плюнула в його прекрасне обличчя. Потім узяла із стола кухенний ніж і порубала дошку з образом боженьки на маленькі трісочки. Я погасила лямпадку й викинула її у вікно.
Ішов світанок. Я вийшла в коридор, переступила через закривавлений труп товаришки Уляни й пішла на вулицю. В коридорі біля розрубаної голови, очевидно, було багато крови, бо я трохи забруднила свою спідницю.
Я йшла поволі. Я вийшла на ту дорогу, що веде до глухої провінції. Тоді я круто повернула й пішла до кватири Кука. Повз мене проїхав асенізаційний обоз, і вулиця раптом запахла важким калом. Але я не тільки не кинулась у бік, навпаки — з якоюсь пожадливістю я вбирала носом важкий запах міських нечистот.
Наді мною, очевидно, стояло м'яко-голубе ранкове небо, але я його не бачила. Я виходила на нову дорогу, де так усе просто й ясно, де люди
