— Що саме? — спитала я й здригнула.
Чаргар зам'явся й мовчав. Тоді я впевнено підійшла до електрики й погасила її. Потім я знову сіла на ліжко.
— Ти, може, маєш на увазі циганку? — спитала я, свідомо відтягаючи рішучий момент.
Чаргар мовчав і ласкав мої руки. Потім він цілував мені пальці.
— Ну, в чому ж справа? — знову спитала я.
— Я говорю… — зам'явся він і рішуче додав, — ти говорила, що кохаєш мене?
— Так. Говорила.
Він знову помовчав. Потім плутано почав запевняти, що й він покохав мене, що… і т. д.
— Ти теж говорив мені про це! — усміхнулась я.
Але — почекайте! — то ж були, мовляв, несерйозні розмови! Словом, він тільки тепер відчув, як він кохає мене. Я згадала недавній свій жарт про весілля з Куком і спитала, чи не трапилось із ним того, що з Онєгіном. Коли Татьяна була вільна, він її відштовхував. Як вийшла заміж… Ну, ясно: історія повторюється. Тоді Чаргар став божитись, що нічого подібного не трапилось, що це мої вигадки.
Я занервувалась. Невже це говорить славетний художник? І тоді ж мені блиснула жахна мисль. Чи не думає він і справді, що я вийшла заміж за Кука? „Так от чому він покохав мене!.. Теж аліменти!“ Я обережно його стала випитувати.