Він і мені лежав на серці. Я подумала, що тоді всі пізнали таємну даль, але той час уже не прийде ніколи, як не прийде ніколи й голуба молодість.
„Значить, і даль треба шукати на якихсь инших шляхах?“ — подумала я.
На другий день я не пішла на службу: я прокинулась із головними болями. Коли вийшла в сіни, щоб там скип'ятити чаю на примусі, в наш коридор хтось постукав. Я пішла й відчинила двері. Увійшов товариш Бе. Обличчя йому було пом'яте й бліде: він, очевидно, не спав цілу ніч. Я до цього часу ніколи з ним не розмовляла (був він якийсь суворий і нелюдимий). Але на цей раз якось механічно кинула:
— Здраствуйте!
Він здивовано подивився на мене й підморгнув мені лівим оком. Тоді я в свою чергу здивовано подивилась на нього. І тоді ж я побачила, що він п'яний. Щоб якось одв'язатись од нього, я сказала йому, що його чекає товаришка Уляна.
— Ви кажете Уляна? — сказав він і підійшов до мого примусу.
— Так!
Товариш Бе вийняв із кешені портсигара й несподівано кинув:
— А ви, знаєте… бабйонка нічого собі… цимес!
Я суворо подивилася на нього й сказала, що він краще зробить, коли піде до себе.