не відрізняюсь від нього?“ Я жодним рухом не показала цього Чаргарові. Я тепер так боялась, щоб він не покинув свою одвертість! Я вже добре знала його — і знала, що найменша моя цікавість одразу викличе небажану мені реакцію, і Чаргар знову стане неприступним.
— Ти знаєш, — раптом зупинився він, — мені на поляні блиснула така геніяльна мисль, якої існування я й не міг припускати. І цікаво, — говорив він далі, — сиджу я десь у підвалі, а наді мною клуб… як його…
— Радслужбовців.
— Нуда, радслужбовців, — раптом занервувався він.
— Чому ти хвилюєшся? — спитала я.
— А тому, — різко скрикнув він (і мені знову здалося — дитячим дискантом), що я не виношу цієї самовпевнености нашого віку. Всі ці ячейки, комісари, комуністи — все це така дешева демагогія… Така…
Чаргар не міг підібрати слова і змовк. Потім зупинив мене, подивився уважно мені в очі й сказав тихо:
— Тобі можна довірятись?..
— Що з тобою? — здивовано кинула я.
— Я тобі вірю, — сказав він і схопився руками за голову.
— Ах, Б'янко. Якби ти могла зрозуміти мене! Ну навіщо?.. Ну навіщо ці комуністи, ці ячейки,
